Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало.Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на мясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголівя свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.
Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники обєднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи зявилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.