Старі люди розповідають, що якось небо дорікнуло польо­вим рослинам за невдячність:—  Багато квітів вітають мене своїми пахощами, своїм таєм­ничим шепотом. Тільки ви, невдячні, мовите й на мене не ди­витесь. А я ж напуваю вас дощиком, зігріваю сонечком.—  Ні, ми не такі,— відповіли квіти польові.— Ми тобі дуже вдячні, але не сміємо про це сказати.—  Гаразд, якщо ви не можете піднятися до мене, то я при­хилюся до вас.І небо просило землю виростити серед колосків клаптики його самого. Так небесна голубінь розлилася серед золотих хліб­них ланів. І колоски змогли нахилятися до голубих квіток, пес­тити їх і розповідати про свою любов до синього неба.Може, тому, що волошка — небесні очі на землі, а квітами люди лікують хвороби очей.